Пост відчаю

 Коли у 30 починаєш життя з нуля спотикаєшся об те що ти ніхуя не вмієш. От навіть не прикрашаю зараз. Так наче всюди все нормально, знаєш? Нормально, але НЕДОСТАТНЬО для подальшої роботи.

А я якось все життя була недостатньо в першу чергу для самої себе. От дивишся, інші якось виживають, працюють, заробляють багато грошей, а у тебе за душою нічого немає. І перед нею теж по великому рахунку.

Коли всього потрошки, в результаті у тебе просто велика купка лайна зроблена з багатьох малих і це ніколи не стане діамантом. Якийсь персональний брендинг, з якого можна зліпити багато чого теж відчувається наче потяг мій давно поїхав та і який з мене бренд. І та, я знаю що ніколи не пізно але де взяти ту самовпевненність.

Окремою дилемою поряд повзе саме те що я нічого не хочу робити за безкоштовно, все що мене надихає має приносити хоч якісь кошти, а надихає мене те, що приносити не може нічого. Ну або я так думаю. Іноді коли залишаєш свої думки на папері мозок якось прояснюється і саме тому я знову тут. Чекаю просвітлення.

Ось мені 30, я без дому, без грошей і без роботи. Гарна перспектива на початок нового життя подумав би хтось а я технічно в паніці яку ще до кінця не розумію. Бо я по суті не вмію нічого. НІЧОГО. Ось так навіть краще.

І я відкладаю потрібні рішення все далі і далі думаючи шо якщо я піду потрогаю траву руками та подихаю повітрям рішення зявиться саме. Але нажаль.

Сьогодні вирішила знову почати організацію ідей які можна втілити. І знаєш що там є? Правильно, абсолютно ніхуя. Ось з такими думками я зараз сиджу в ахуї від того що you get what you paid for.

Ну а ще я додатково вірю що так чи інакше прорвусь. Але я хуй зна як це буде. Сама собі відправляю міксовані сигнали. За рік у терапії я вивчила що потрібно говорити зі своєю внутрішньою дитиною весь час. Так от, вона в жасі від того як доросла я зараз збирається вирулювати. А я не дуже то і брешу їй, говорю як є, ми в жопі, мала) Уяви в якому ахуї зараз вона. Але я роблю вигляд що тримаю контроль над ситуацією наче там є ще що тримати і наче знаю куди йду хоча що я там знаю. Найсмішніше що я вірю нам обом, малій мені яка в жасі але наприкінці знає що доросла я все одно вирулить, і дорослій мені яка так само в синхронізації ахуя з малою але теж там шось конвульсивно собі обіцяє.

Зараз прочитала що тут видала і самій смішно стало. Бо всі живі. Я жива. Я здорова. І я знаю що витягну нас.