Тривожність через холодну важку зиму

 Наразі переживаю свою чи не найбільшу тривожність за останні місяці. Кожен українець зрозуміє. Я перебираю в голові варіанти як далі жити і ніхуя у мене немає рішень.

Як і у більшості з нас. А ті хто говорить про адаптацію і бла бла роблять це для аудиторії яка не розуміє у яку жопу ми попадаємо в найближчі місяці. І це ще навіть холодно не стало, а нагрібає вже конкретно. 

Мені потрібно з кимось поговорити бо я сама. А самій не варто бути бо думки треба фільтрувати. А мої летять зі швидкістю яку ніхто не взмозі зупинити. 

Потрібен діалог. Діалог заспокоює. Я не годна сьогодні думати. Вчора була меланхолія, а сьогодні прийняття. Чи може я ще навіть до прийняття не дійшла. 

Моя розратованість теж річнула критичного рівня. Рівня коли я бикую до людей просто бо мене бісять вони. Особливо вестерни. Зі своєю якоюсь намальованою казкою в голові з єдинорогами і ведмедиками гаммі. Можна було б включити мозок і трошки емпатії. Чувак якщо ти бачиш як я посміхаюсь у сторі то це все від нервового виснаження, ми просто не можемо вже інакше бо з глузду зїдемо. Трохи викупай, нє?

Ну але нє. Очевидно. З найбільшої біди у них це відсутність індички на столі сьогодні і підвищення цін на бензин. Сука, дайте ті часи, щоб я страждала від такої хуйні теж. Але я здатна зрозуміти що про мою кукуху ніхто так не подбає як я сама тому вигрібаю як можу. Нахуй посилаю знайомих американців і тішусь цьому. Насправді ніхуя не тішусь. Я б хотіла не бути сукою сьогодні але вже як є.

Говоряща голова сьогодні не оптимістична. Я проплакалась на відео з втрати улюбленої киці і побігла цілувати своїх наче в останнє. Кожен день треба проживати, кожен особливий. Ледь вистачає ресурсу на оптимізм чесно кажучи. І люди які до цього говорили що вони нікуди не поїдуть зараз їдуть. Шо теж не додає мені сил.

Україна колись засяє. Ніч найтемніша перед світанком...