Криза самоідентифікації. Хто я і що я люблю?

 Ось мені 30 і я розумію що я ніхуя не розумію. Хто я, чого прагну, чого хочу, про що мрію.

Спочатку я думала що це криза з приводу смаків у порно а потім як грім посеред ясного неба я зрозуміла що це про кожен аспект мого життя.

Це як дитина яка росте і огортає себе слоями самобутності, вивчає що любить і що хоче але так щоб дорослі збоку не пизділи і не нав'язували свого. Ось я тільки зараз вчусь не слухати дорослих. Скажу тобі для цього треба ніхуясобі мати вкорінені всередині негнучкі переконання щоб не віятись за вітром який лунає з усіх боків від зовнішнього світу.

І ось стою я десь на перехресті своїх думок поміж життя яке я думала моє і добре вкорінене розуміючи що я нічого про себе не знаю.

І якось так смішно з цього. Є певні принципи, переконання, абсолютно точно вживані думки щодо певних речей але посеред цього всього досі немає мене.

Я наче відокремилась від своїх думок і не знаю як гармонійно з ними з'єднатися.

Власне почала знову рефлексувати щодо всього але вже так щоб тільки себе чути. Як інші дорослі проходять цей шлях? Як вони певно знають що люблять це і це і те все не навіяне збоку а чисто твоє?

Отож. Я все ще шукаю в собі таку дорослу. Яскравим прикладом дорослості для мене є моя ма. Вона канешно жіночка яка ніфіга не вміє насолоджуватися життям. Завжди серйозна, завжди зібрана, сформована особистість але ніколи не та що любить саме цю мить, саме цей день, саме це життя. Але я точно знаю що в моменти коли треба зробити дорослі всякі речі вона зробить наче все життя тільки цим і займалась. А я буду сцятись і довго підходити до цього елементарного питання поки не вирішу що час прийшов і я вже достатньо доросла щоб це зробити.

Я маю проблему самоідентифікації і це очевидно. Вчусь пізнавати себе. І колись таки стану тією самою дорослою про яку постійно думаю