Маєш проблеми з довірою людям?

 Тоді тобі до нас) Секта зашорених "я все сама" людей.

Знаєш чого я не довіряю людям більше? Бо я все життя не довіряла собі і хотіла щоб інші брали відповідальність за мене. Від цього болить більше ніж від факту самої недовіри іншим.

Щоб я сказала молодій собі? 

Завжди, завжди страхуй себе!

Знайди хоббі, роби роботу яка приносить тобі дохід, пробуй заробляти сама, с.а.м.а.

Наразі виходить шо нічого не виходить, бо я прокинулась тридцятирічною жінкою, яка не вміє жити життя.

Як завжди мене понесло думками і вир інших думок. Про довіру. Гликобо в душі я зрозуміла шо просто не вміла ніколи довіряти собі. Собі в першу чергу. Я завжди вірила що не вийде, не вистрелить, не вирулить, не буде так як я думаю. 

І справа навіть не в тому шо я більше не довіряю людям, а в тому шо мені це подобається. Подобається довіряти собі, своїм відчуттям. Знати шо якшо жопа, то вона склалась через мене і вирулювати тільки мені. Подобається вирулювати. Або не вирулювати)

Це і називається бути дорослою, да?

Між мною і людьми стіна. Вона тільки росте і стає товщою. І я більше не хочу її зносити ні для кого. Моя психологиня б сказала що я все ще не пережила травму і вона болить. І я б сказала їй, да як ти смієш, ти категорично права! Болить. Сильно болить якщо вдуматись. Не прожито, не проаналізовано, засунуто в глухий кут до кращих часів. Але не саднить і не заважає жити, бо наразі вирулювати стоїть на першому місці, а травма нікуди не дінеться)))) Чесно навіть верещу з цього. Шо нікуди не дінеться травма. Життя, та? 

Передаю привіт малій собі. Хочу тобі сказати шо у нас все ок, ми з тобою вирулимо бо я у нас молодець, і ти молодець і ніхто більше не забере цього у нас