Як пройшов рік

Ніхуя собі все що я можу сказати. Рік був так сказати не те щоб простим. Передивляючись свої цілі на рік я істерично сміюсь бо хто ж знав що у нас такі сусіди. Але не обманюй себе, всі знали лише не хотіли вірити.

Всі тексти які я пишу тепер пересікаються з мовою фактів: йобана русня. І якшо ти так не думаєш то тобі нічого тут робити.

Наразі я сиджу без світла. Вже так звично бути більше без світла ніж з ним. Вже не здивуєш нікого відсутністю звязку абощо. Колись буду потомкам розповідати прікіньте, у нас 4ж було всюди і світло було 24/7. Сюрреалістичний світ.

Але щоразу дивуюсь як звикаєш до всього. Ходити в магазини по графіку коли є світло, будувати свій власний графік так щоб по максимуму бути вдома коли світло є. І сподіватись на краще, що нас не заморозять цієї зими. Бо вже знаєш, коли на вулиці -7 вдень, вдома дуже відчувається.

Додай до цього ще ососбисті піздостраждання які нікуди власне не зникли за часи повномасштабної і постарайся не йобнутись при цьому. Приблизно так живе 45 мільйонів моїх людей.

І хочеться кожного обійняти, пригорнути до себе, накрити теплим пледиком і просто мовчати бо кожен знає про що це мовчання.

Я знову парюсь з приводу якості тіла і паралельно знаю, я зараз балансую що є добре. Якщо я не вмикаю українську музику значить все добре. Якщо я не розчиняюсь в комусь це добре. Якщо у мене є план то все добре. З останнім ще треба попрацювати.

Ніде правди діти, я люблю організацїю але нічого з того останні місяці не робила. Все спихую на війну, на моральний стан, на сімейні проблеми, то сьо. Але бувають просвіти ось як зараз. Зараз нормально що не є дивно.

Тому для балансу треба страждать. Чим тобі якість тіла не причина. Погана ростяжка туди ж, відсутність гнучкості, так й оте все до купи. Мені не йде бути в залі. В залі я розчиняюсь поміж фанатиків. А я з цієї опери: роби все посередньо, не перевантажуйся, іноді їбаш, потім відпочивай 10 років. І я себе постійно переконую що все ок але сама знаю що краще бути може бо я повинна бути краще. До біса.

Попереду новий рік, мені треба робити план з урахуванням нових реалій. Ялинку поставити шоб гарно було, оце все. Святкуватиму сама. Не звикати. Все життя сама.

Не хочу жалості бо це мій шлях. Хуйовий звичайно але вже який є. Яка я такий і шлях.

Сьогодні наприклад вибісилась з історії знайомої яка: ой, сьогодні так попроацювала, так працювала, сьогодні вчора і післязавтра попроацювала сьогодні. І ти дратуєшся навіть не знаючи від чого. Від того шо думаєш шо ти ніхуя не робиш, ось відповідь. А ти думала терапія так просто була?

А ти хочеш вийти в сторі і сказати я сьогодні ніхуя не зробила. Провела тренування, потрапила додому вже світла не було, годинку шось там поробила поки світло було і потім знову світла не було. Тому я зробила ціле велике ніхуя!

Замість висновків просто зріз моїх думок останні дні. Не зря ти є моїм щоденником. 

Мені прекрасно бо я нарешті відчепилась від намагань когось врятувати і рятую тільки себе. Іноді проскакують думки але я зупиняюсь бо я себе врятувати не можу. І ще дуже доречно думати про своє, не навіяне кимось, не розчинятись у комусь, а своє. Може те що не приносить грошей, може воно того не варте, але воно своє.

Думай про своє, рятуй себе сама